Голодомор

Голодомори, що єзуїтськими методами були насильно насаджені українському народові стануть вічним прокляттям тій жахливій анти- людській системі застереженням і пам\'яттю багатьом поколінням народів України. На долю моїх дідів і батьків повною мірою випала та страшна участь, забрала не одну добру душу покалічила не одну сім\'ю нашої родини.

Ми, діти, довго не знали, про той страшний голодомор, який не минув жодної людини і в нашому селі.

От тільки недавно, в ту страшну, тяжку ніч після похорон батька, моя сива матінка відкрила скриню своєї пам\'яті, на самому дні якої, десятки років жило і живе те страхіття. Те, що я почув від матері, охопило мене ,обвило потворною  гадиною жаху.

Ось кілька свідчень моєї матері Франчук - Кобилянської Марії Броні-
славівни 1918 року народження жительки села Зелена, тодішнього Антонівського повіту, Кам\'янець - Подільської  губернії.

- "Прийшов той страшний 33 рік...- мати на мить зупинилась, немов поринула в ті страшні роки коли була дитиною. Потім продовжила:

- "Ми ,сину, вижили завдяки добрій душі вчительки. Звали її по сільському Антонька. Наш батько в неї молотив гречку, вона віддала йому висівки і то просила не варити, а розмочувати в воді і так їсти щоб нічим не запідозрити сільських активістів - більшовиків."

- "З молодої зеленої пшениці, яку батько невідомо як діставав запарювали клейку масу і так спасалися".

- "Мама наша дуже любила садити цибулю. От одного дня, ми пішли на город, а там в цибулі сидять сусідські дітки з рота у них піна іде зелена. Наїлися вони тої цибулі, одне вже вмерло, сидячи, а друге дитя ще було живе, хоч спасти вже не змогли, померло..."

На мить в мене перехопило дух я не міг і слова сказати. Мати сиділа тихо а з очей капали великі каплі сліз. Я обняв її ми трохи посиділи і мама продовжила страшну сповідь людини, яка чудом залишилася живою.

- "Рвали ми, сину, ще не стиглі, зелені ягоди бузини і лебеду, все це змішували добавляли води виходила така страва."

- "Сусідка в безпам\'ятстві від голоду добила свою ще живу дитину і зварила щоб вижити тай сама скоро померла бо зійшла з розуму."

Моя мати згадувала, що всі ці факти голоду були створені штучно місцевою владою, представники якої начисто забирали всі харчові припаси селян, включаючи навіть приготовлену їжу із тарілок і горнят. Боже борони, щоб було чути звуки працюючих жорен. Тоді приходили активісти розвертали піч і стіни в пошуках схованого зерна. 

 І знову сльози на маминих очах сльози і в моїх очах теж не можу стримати, плачемо обоє. Але я прошу ще маму розповісти хоч сил немає слухати, щоб запам\'ятати та передати іншим.

- "Сидимо ми якось на призьбі, чуємо з дороги біля тину стогін, дивимося а це сусід який ледве чутним голосом каже:"Бронику, дай хоч раз гомелясу, а то помру і якось дивно те говорить - аж в нього губи, клеєм, що на вишнях, виступає - склеєні ,спасався тим клеєм та помер."

Мати якось обм\'якла, мов хотіла відірватися від тої пекельної пам\'яті, та як відірвеш життя прожите в тому жаху. Тихо продовжила:

- "Неможу сину більше про цю біду говорити бо ніякого часу не вистачить бо ж і 46 страшний і 47 ми теж мали загинути, та видно Божа сила нас з батьком і старшими братами для чогось зберегла..."

Зі слів своєї матері Франчук Марії Броніславівни почув цю страшну сповідь Франчук Валерій Олександрович 24 січня 2002 року