Із моєї першої персональної виставки одне що згадується і тривожить є Стусове:

 

 

В ту пору, відчайдушного руху до волі, я якби склав іспит цим заповітом Василя Стуса, на довго дорогу творення образу душі української. Ці слова - молитва і дотепер є для мене мірою найвищої відданості любові до своєї землі, до тої рідної борозни як дороги, як долі.

Написані мною в ті роки (1992 - 1995) картини "Молитва" (Пам'яті Василя Стуса і Алли Горської), "Проти вітру", це мій сердечний уклін великому сину України, це свіча святої пам'яті всім тим замордованим але не скореним борцям за волю України проти антилюдського тоталітарного комуністичного режиму. Із листів рідним Василь майже в кожному він птахом небесним лине до нашої стражденної і до тепер землі, окроплюючи своїм незламним духом заціпенілі від болю душі українські.

 

Державо напівсонця - напівтьми,  Ти крутишся у гадину, відколи   Тобою неспокутий трусить гріх

      І докори сумління дух потворять.

 

Василю Стусу не дозволили антилюдські сили віддати свою святу музу рідній землі, заморозили живу свічу українського генія і мабуть тим самим впевнилися, що покінчили з ним раз і назавжди, та прогадали. Слово, святе слово розірвало мури і грати Пермських кайданів, прилетіло всупереч усьому на свою землю, щоби постійно нагадувати нам про вічність душі. Заздрощі чорні можуть вбити фізичне єство людини та вони безсилі перед вічністю. Василь Стус пройшов незламно трагічною долею проти вітру на високу гору неосяжності людської звитяги.

Важка, але свята дорога сина України, що за любов таврований.

Валерій Франчук
Лавреят премії імені Василя Стуса
Член національної спілки художників України
1 лютого 2003 року